Про чесного папугу

Стара історія ні про що, так, згадалось. Да, згадалось просто так.
У мого друга колись був папуга. Такий маленький, блакитненький, любив хильнути, компанії і триндіти. Іноді він триндів правду-матку до синьої ікоти навколишніх.
От, прикладом, панєнка така вся впевнена що зараз весь світ зімлів від її вроди та чарів... І.... раптом Кешине: "страшна, піззззтттєцццц"
Або сидить хтось такий важний, умний та авторитетний. Кеша підходить боком, нахиляється голову, дивиться боком: "ти пукнув! фууу".....
А було вопше невдобно. Льовчик роботу собі знайшов у одного крепкого довбодятла. Який любив себе більше за всі скарби світу.