Про чесного папугу

Стара історія ні про що, так, згадалось. Да, згадалось просто так.
У мого друга колись був папуга. Такий маленький, блакитненький, любив хильнути, компанії і триндіти. Іноді він триндів правду-матку до синьої ікоти навколишніх.
От, прикладом, панєнка така вся впевнена що зараз весь світ зімлів від її вроди та чарів... І.... раптом Кешине: "страшна, піззззтттєцццц"
Або сидить хтось такий важний, умний та авторитетний. Кеша підходить боком, нахиляється голову, дивиться боком: "ти пукнув! фууу".....
А було вопше невдобно. Льовчик роботу собі знайшов у одного крепкого довбодятла. Який любив себе більше за всі скарби світу.

Змилостився прийти до Льовчика на день народження. Не з уваженія. Бо в нас в компанії всігда дівки були гарні. Надіявся когось підчепити. Чи всіх разом. Купив Льовчику якесь гімно в подарок, для дівок цілу пляшку шампанського і коробку стріли. Такий сидить, главніший за іменинника, керує парадом, дебільні анекдоти віщає. А ми всі уважитєльно киваєм, руки під столом в дулі склали. Ну, бо ще тверезі, сцикливі. І, оп'ять же - з роботою в місті не дуже, а Льовчику робота треба.
Но тут Кеша. Також тверезий. Но!!! - зі своєї клітки, з усієї дурі: "писссстттуннн, врьошш"

Саме чесне створіння було. Прожило довгенько, вмерло своєю смертю. Було поховано з почестями. Потом, на поминках хтось першим зізнався, що дуже Кеші на цю чесність завідував. Потом ми ще випили і почали Кешу покійного копіювати. Я тоді поняла який то кайф. Можете тоже попробувати.
І лягайте вже спати, бо ніч надворі

Лариса Полулях