четвер, 11 жовтня 2012 р.

Б. Фастівець: Тези про політичну, громадянську, економічну і соціальну культуру


1.Люди завжди бажають блага, але незавжди розуміють в чім воно.
2.Проголошена спільна воля народу є актом суверенітету і творить Закон. Генератором    спільної волі є політичний організм нації;  тому він є сувереном.
3. Воля суверена завжди спрямована на користь спільноти, але з цього не слід робити висновок, що рішення народу завжди вірні.


4.  Підкупити народ неможливо, але його часто дурять.
5. Просвіта умів до спільної волі необхідна для того, щоб народ не помилявся. Темний народ часто помиляється, бо не має спільної волі. Волю робить спільною не число голосів на виборах, а розуміння спільного інтересу, що обєднує електорат.
6. Темним е народ, у якого зруйновано сув’язь поколінь, бо руйнація  зв’язків поколінь руйнує природню структуру людської психіки (тканину  народної душі), тому такий народ не може витворити повноцінний політичний організм, а лише його сурогати. Народ умирає, якщо не здатен  зрозуміти власне минуле.
7. Просвітити народ можна лише  відродивши живу тканину сув’язі його поколінь, бо структура психіки (душі) громадянина,  як і всієї громади,  є істотною у своїй актуальності і природній гармонійній цілісності лише  як динамічна система координат трьох часових вимірів: минулого, теперішнього і майбутнього.  Просвітлення психіки народу можливе лише як наслідок відтворення  родової сувязі  його поколінь.
8. Воля як суверенітет, або є спільною, або її нема, тому спільна воля є неподільною. Суверенітет не може бути відчуженим;  передаватись і поділятись може тільки влада, але не спільна воля народу (суверенітет).
9. На відміну від волі спільної, воля всіх є сумою часткових волевиявлень, а тому часто і суттєво різниться від волі спільної, бо є лише сумою волевиявлень приватних осіб  внаслідок голосування, а тому творить не закон, а службові  акти, тобто, акти виконавчих і судових структур (декрети, постанови, рішення).  Це акти влади (магістратури), інакше – службових осіб, це те, що може відчужуватись (поділятись, передаватись, обиратись, змінюватись; цілком, або частково відмінятись, скасовуватись) але це слід робити лише таким чином, щоб будь-який поділ влади гарантував неподільність суверенітету (спільної волі народу, витвореної його політичним організмом).
10.  Глава держави має повноваження діяти (розпоряджатись)  лише в межаж проголошеної спільної волі народу (суверенітету) і не має права розпоряджатись як магістрат, тобто, як виконавець волі часткової, при умові, що поділ влад  здійснено  і організовано так, що він гарантує неподільність суверенітету.
11.  Народ, не маючи спільної волі діє не як суверен, а як магістрат (корпорація службових осіб),  і в такому разі має  олігархічне правління, очолюване політичним бомондом блатної орієнтації.
12. Політика є функцією, справою (предметом і сферою) традиціоналістичної лицарської доблесті,  національного розуму і чеснот, а не предметом і середовищем для брудних маніпуляцій  і торгів сплебеїзованих міжнародних покручів (мафіозі),  а тому не може бути іманентно (тобто, самою по собі !) «брудною справою». Якщо ми бачимо «брудні політичні технології»,  то  це ще не значить, що «політика»,  як така, є «брудною справою» подібно тому, як мистецтво приготування борщу не стає  «брудною справою» лише від того, що його взялася варити нечупарна кухарка.  Вже було колись так, що один картавий пройдисвіт повчав свого гегемона про доцільність доручати управління державою кухаркам.  Було і по-іншому :   Шарль де Голль застерігав про те, що політика є настільки серйозною справою, що її не варто доручати політикам,  а найближчий його соратник – Жорж Помпіду  пояснював своїм співгромадянам, що державний діяч – це такий політик, котрий у будь-яких справах ставить себе на службу рідному народові, тоді як політик – то є такий державний діяч, котрий ставить  народ  на службу собі.  Такою є різниця в підходах до політичної діяльності у національного лицарства  на відміну від  інтернаціонального плебейства.
13.  Корпоратизовані структури і угруповання блатної орієнтації, котрі є органами  брудних маніпуляцій політичними і владними повноваженнями на згубу спільній волі народу,  безсумнівно,  є асоціаціями волі  не тільки часткової,  а ще й  злочинної.  Тому й належать до тих, кому доручати серйозні справи суверенного народу не можна, бо коли одна з цих структур блатної орієнтації бере гору, то безліч часткових  «політичних» розходжень перетворюється в одне-єдине, суцільне і всеохоплююче безладдя, котре вщент руйнує  спільну волю народу і його політичний організм, позбавляючи народ будь-якої  здатності до національно-визвольного відродження і генерування суверенітету, а про добробут такого народу годі й говорити.  У такому середовищі  «закони не працюють», а тому спільна воля, а значить і  незабруднена політика , або цілком відсутні, або паралізовані...
14. Корпоратизовані  угруповання блатної орієнтації   є угрупованнями квазіполітичними, вони не належать до політичного організму нації, що є генератором спільної волі народу, бо  засновані не на системі традиціоналістичного національного лицарського світосприйняття, світобачення, світорозуміння і світотворення та відповідних чеснот і доблестей,  а мають блатний люмпенсько-сявотський плебейсько-космополітичний корпоративний дух антигромадських  середовищ, тобто, світобачення паразитично-мафіозого типу, а тому юридична реєстрація їх на правах  громадсько-політичних структур під виглядом легальних форм громадсько-політичної, господарської, наукової чи мистецької діяльності є концептуально злочинною проти нації і аутентичної ненасильницької державності.   Корпоратизована блатна орієнтація підлягає публічному викриттю і  моральному осуду, навіть, якщо її  вияви  не мають ознак, передбачених  кримінальними кодексами, бо ті кодекси давно вже є витворами самих цих блатних корпоратизованих угруповань.
15. Суверенітет – це не стільки формальнонезалежна зверхність волі, скільки наявність спільної волі народу «де факто» і, перш ніж творити Закон і саму Державу разом із «громадянським суспільством» і «політичним організмом», слід подбати про згуртування народу у націю.  Тут немає нічого нового.  Для багатьох народів це давно пройдений етап. Ще Кавур говорив:  ми зробили Італію, тепер будемо робити італійців, як і Бісмарк витворив Німеччину, а от робити німців – здоров’я не вистачило, а спадкоємці перестарались, але має тепер Європа нормальних німців...  Центром кристалізації національної ідеї, тобто, доктрини, що обгрунтовує концепти всесвітньоісторичної ролі і покликання народу, його спільну волю і державну мудрість, є  його традиціоналістична лицарська верства та її світоглядне середовище. Народ, що не генерує  власної спільної волі приречений на те, щоб послуговуватись волею чужинських зайд і авантюристів у вигляді  олігархічного правління, де безліч дріб’язкових чвар перетворюється в одне-єдине всеохоплююче безладдя.
16.  Політичний організм нації, тобто, генератор суверенітету, інакше – спільної волі народу,  творить провідну верству, що є носієм духовної, інакше – концептуальної  влади, що на відміну від інших (службових) влад є неподільною, тому і творить Закон,як це належить суверену.  Службові (виконавчі)  різновидності влади підлягають поділу заради обслуговування неподільності концептуальної влади. Національна ідея народу виявляє себе як формула його концептуальної  влади.
17.   Шовінізм, що є ідеологією національно недосконалих  загарбницьких політичних  систем,  являє собою квазінаціоналістичне з’явище (злочинна інтернаціоналістична імітація націоналізму), що належить до систем глобалістичного інтернаціоналізму (наднаціоналістичного всесвітянства) блатної орієнтації  (міжнародний аналог блатняцького паханізму).
18.   Релігійні системи, що не належать до системних  заповідей автохтонних, тобто, питомих, іманентних  предків даного народу, є для нього квазірелігійністю, бо поняття «religia» буквально тлумачиться як «заповіді предків» або  «сув’язь поколінь».  Отже, якщо комусь пропонують сповідувати заповіді предків іншого народу, то це є застосування технологій  маніпуляції свідомістю, а значить, руйнації психологічного зв’язку (сув’язі)  з поколіннями власного народу, тобто, руйнування психологічного статусу і енергетики етнокультурного середовища.   В такому випадку маємо справу не з просвітницьким прозелітизмом заради просвіти народної свідомості до спільної  волі і прогресивного розвитку, а навпаки – з дезорганізацією свідомості з метою затемнення психіки заради маніпуляцій свідомістю аби паралізувати спільну волю народу  задля його тоталітарного поневолення.
19.  Демократія, котра панічно боїться диктатури, нічого не варта,  як нічого не вартий і диктатор, що панічно боїтья демократії, бо демократія (як національний вияв народоправства) можлива лише там, де маємо  зрілий політичний організм нації і там, де вона є засобом вирішення проблем громадянської диктатури,  а диктатура, в свою чергу є засобом вирішення проблем демократії  заради кристалізації і конституювання  спільної суверенної волі народу.  Обидві  форми правління  у такій трактовці  є засобами плекання культури громад в  зплебеїзованих  людських спільнотах і вдосконалення та якісної структуризації громадянського суспільства у його динамічному розвитку, оберегами його від охлократії,  плебеїзації,  вторинного здичавіння і паханістичного деспотизму.
20. Справді ефективним для народів може бути лише  глибоко національний економічний устрій суверенних вітчизн ( екосистемногосподарська етнокультура;  японська, німецька, шведська, французька, українська,  італійська, іспанська, індійська, китайська, корейська і т. д.)  Лише на такій базі можливі також і  екосистемно, етнокультурно і економічно здорові (нехрематичні) міжнародні народногосподарські стосунки.  Організовані ж на національно невиразних, тобто,  глобалізовано інтернаціоналістичних з блатною орієнтацією засадах  економічні стосунки (все одно – зовнішні чи внутрішні!)  ставлять собі за мету вишахрувані  «економічні чудеса» за рахунок  пограбування  націй  міжнародними глобалістичнми угрупованнями  інтернаціональних  покручів з їх авантюристичними системами оруд фінансово- хрематичного визиску і нееквівалентного обміну.
21.  Не здатний мати здорову економіку той народ, що мало дбає про власну  національну гідність і честь; не здатний генерувати свою власну спільну волю, що одна тільки і може забезпечувати всі необхідні атрибути його суверенітету.  Здорова економіка є атрибутом національним і неможлива там, де її долю вирішує пограбований сплебеїзований набрід під орудою корпоратизованих  інтернаціональних покручів.  Багата держава яку творить люмпенізований набрід є абсурдною.
22.  Соціальні проблеми нації – не абстрагована самоціль хворих на соціалізм людей і політичних авантюристів блатної орієнтації., не розмінна монета і не козирна карта для збудження популістських і електоральних авантюр.  Вони є важливими у тій мірі, в якій це необхідно для того, щоб нація була повсякчас фізично, політично, духовно, культурно і соціально здоровим у своєму добробуті,  якісно стуктурованим громадянським організмом, котрим є народ, згуртований у націю при всьому можливому розмаїтті його етнографічних  коренів.  Такими є ази громадянської, політичної, економічної і соціальної культури у громадянському суспільстві, орієнтованому на національновизвольне відродження  екосистемногосподарської етнокультури корінного етносу в інтересах сталого розвитку його політичної спільноти.  Громадянське суспільство є атрибутом народу, згуртованого у націю.

                                                                    ******

      Спробуємо трохи розвивати теорію нашого методу. Другими словами – нашу методологію...
       Для чого людині потрібен світогляд?   Світогляд потрібний людині для того, щоб розвивати, каталізувати, координувати, формувати певні вектори концептуального мислення    Взагалі мислення буває або конюнктурним, або концептуальним. Якщо користуватись тільки конюнктурним мисленням, то  можна, мабуть, обійтися і без світогляду.  Це ми якраз і бачимо на прикладі того квазіполітичного бомонду, що мордує тепер  українське суспільство. До певної міри концептуальність мислення більшовиків забезпечувала, так звана, діалектика  Гегеля (як методологія, котру більшовики експлуатували у марксистському варіанті).  Цю спадщину капеесесівці звели до профанації.  Гегелізму я присвятив невеличкий нарис під назвою «Мана».
       Що таке діалектичний метод?  Це якраз і є  гегелівська версія методу дивлення-ладування (медитації), чим займається Спас  Мамай на традиційних народних картинах.  Саме у такому варіанті я той метод застосовую у своїх опусах для розборок на громадсько-політичні  та інші теми.  Чому саме цей метод, що складається  з елементів  православновідичного світобачення?  А тому, що відична мудрість є  генетично базовою для всіх наступних, витворених нащадками індоарійської мовноетнокультурної сім’ї народів, більш звужених  і менш універсальних  систем світобачення., розроблених людством на підвалинах оріянської мудрості.  Крім того, відична мудрість є сродною для нашої душевної фактури, врешті решт, до біологічної структури наших мізків.  Саме тому відично-православний світогляд дає найбільший простір для актуалізації і розвитку  концептуального мислення, бо всі інші світогляди, в тому числі і, так звана, діалектика Гегеля, є похідними від нього і вужчими за своїми евристичними можливостями.
       Якою може бути концепція сучасного гетьманату в автохтонній ненасильницькій українській державі, я мав нагоду висловитись у своєму опусі  «Концептуальне бачення сучасних проблем з глибини тисячоліть».  В інших своїх витворах, котрі я пропоную як тренажер- практикум для актуалізації  оригінального стилю концептуального мислення для всіх, кому це може бути цікаво і корисно, хто хоче концептуально і цілком самостійно підійти до вирішення нагальних проблем сучасності спираючись на спадщину  тисячоліть  оріянського світосприйняття, світобачення, світорозуміння    і світотворення.



                                                                         28. 05. 2007    -      13. 04. 2010 (7518).



                                                                                   Б.  Фастівець

Немає коментарів:

Дописати коментар